27 серпня – 100 років від дня народження Феодосія Рогового

Феодосій Роговий народився у 1925 р. у с. Пугачівка Глобинського району Полтавської області в сім’ї бідного селянина. Пізніше це село було поховане під водами штучного Кременчуцького моря. Мати, Марія Олексіївна, працювала в колгоспі на різних сільськогосподарських роботах. Батько, Кирило Лукич, був рибалкою, працював у рибартілі, мав гарний голос. Він загинув у січні 1944 р. неподалік від рідних місць – на Кіровоградщині. Дитинство хлопця припало на тяжкі роки колективізації і Голодомору, а юність – на роки Другої світової війни. З 1932 р. навчався спочатку в Пугачівській початковій школі, потім – у Морозовській семирічці, пізніше – у Жовнинській середній школі, яку закінчив 1941 року. Його світогляд сформувався серед чудової посульської природи, серед простих і добрих людей, правдивих, але безправних і принижених. Характерними рисами посулян є пісня, гумор, соковите слово, давні звичаї і любов до рідної землі – всі ці риси успадкував Феодосій Роговий.

До червня 1943 р. юнак знаходився на тимчасово окупованій території, періодично був на різних сільськогосподарських роботах. У червні того ж року був примусово вивезений до Німеччини, де працював на одній з шахт Ессена Рурського кам’яновугільного басейну. Після війни працював у рідному селі, рибартілі, сільській раді.

3 серпня 1950 р. розпочав педагогічну роботу учителем німецької мови в с. Устимівка Глобинського району. У 1952 р. закінчив трирічні Державні курси іноземних мов, у 1957 р. – Харківський державний педагогічний інститут іноземних мов. З 1967 р. – працівник редакції обласної газети «Комсомолець Полтавщини», в якій працював до 1971 р. У середовищі редакції відбулося формування Феодосія Рогового як письменника: тут працювали самобутні поети Андрій Островерхий і Михайло Булах, часто гостювали Григір Тютюнник, Борис Олійник, Іван Драч. Знайомство з Григором Тютюнником згодом переросло в міцну творчу дружбу. Феодосій Кирилович присвятив побратимові-землякові кілька документальних новел, які спочатку друкувала полтавська преса, а згодом «Українська літературна газета». Нариси Рогового з’являються в обласній та республіканській пресі: «Радянській жінці», «Дніпрі», «Прапорі» та ін. Перша книга вийшла в 1973 р. – збірка оповідань «Провідини». На її основі побудовано наступний роман-епопею «Свято останнього млива» (1982), який був задуманий у 5 книгах. Із них завершено й опубліковано, крім першої, дві: «Поруки для батька» (1987), «Великі поминки» (1990). Четверта книга – «Сльоза покути» («Гріх без прощення») залишилася не завершена (розділи в журналі «Київ», 1994), а 5-ї відома лише назва – «Скажи мені кончину, Господи!». Роман «Свято останнього млива» дуже довго не міг «пробитися» через ряди пильних цензорів, ретельних редакторів і подібних «пильнувальників» чистоти соцреалізму. якому випала нелегка доля, бо йшов він до читача цілих десять років. Побачивши світ 1982 року, у 1992 році був відзначений Шевченківською премією. Це сталося за два місяці до смерті письменника. Крім того, перу Феодосія Рогового належать повісті «Серце прагне любові» (1984) та «Над Дніпром» (1986) – обидві опубліковані в харківському журналі «Прапор».

Після затоплення рідного села Феодосій Кирилович із сім’єю переїхав до Устимівки. Разом із дружиною, вчителькою української мови та літератури, почали облаштовувати нове господарство.

З початку 1980-х Феодосій Роговий хворів на ішемічну хворобу серця, яка й стала причиною його смерті.
Феодосій Роговий пішов за вічну межу 4 травня 1992 року. Похований у селі Устимівка Глобинського району на Полтавщині.

Вшануванням пам’яті батька протягом багатьох років опікується син Ю. Ф. Роговий. Так, 2009 р. у видавництві «Дивосвіт» вийшли дві книги: «Удосвіта, коли не спалось» Листи Феодосія Рогового» та «Я світові потрібен як приклад, як можливість»: із щоденників та записників Феодосія Рогового 1954-1992 рр.», у 2015 р. в університетському видавництві «ПУЛЬСАРИ» вийшла книга «Свято останнього млива», які підготував до друку й видав Юрій Роговий.

Феодосій Кирилович Роговий прожив неповних 67 років, але він і сьогодні залишається з нами: своїми творами, своїми співпереживаннями чужого болю, залишається, аби нагадати про найвищу сутність життя людини – творити добро, щоб бути прикладом для справжнього громадянина. Творчість Ф. К. Рогового – оригінальне, нове для нашого вітчизняного письменства художнє явище, бунтарське по своєму духу, авангардне по суті. Художні ідеї, втілені в романах Ф. Рогового, стали справжніми відкриттями, які багато в чому випередили свій час.