Полтавщина у житті та творчості Лесі Українки

Леся Українка народилася 1871 р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — багато уваги приділяла гуманітарній освіті дітей, розвивала інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. У дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884 р. у Львові в журналі «Зоря» було опубліковано два вірші «Конвалія» і «Сафо». На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки – «На крилах пісень». Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. З'являються її поеми «Одно слово», «Віла-посестра», «Се ви питаєте за тих», «Ізольда Білорука», в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури – «Макбет» Шекспіра, «Пекло» Данте, «Каїн» Байрона. Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі «Русалка») і кінчаючи останньою казкою «Про велета», він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник «Дитячі гри, пісні, казки». У 1904р. у неї виникає задум видати «Народні пісні до танцю» (54 тексти). У 1908-1910 рр. стараннями поетеси організована експедиція Ф.Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів («Мелодії українських народних дум»), які стали визначним явищем світової фольклористики.

З дитячих років серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі Полтавщини – М.Драгоманов (її дядько по матері), М.Лисенко. Полтавщина для Лесі Українки – благословенний край і через кровний зв’язок із матір’ю, і через духовний зв’язок із «батьком української поезії» І.П.Котляревським. Як зазначав Є. Маланюк: «Батьківщина Олени Пчілки та улюбленого дядька Михайла Драгоманова – Гадяч із хутірцем Зелений Гай – була для Лесі Українки затишним прихистком для душі і серця, лагідною окрасою».

Уперше на Полтавщину, у Гадяч, батьки привезли Ларису в трирічному віці, улітку 1874 р. Її сестра Ольга згадувала: «Може, Леся свідомо й не пам’ятала свого пробування в Гадячому, але воно, без сумніву, залишило певний слід в її уяві, бо вона була аж надто вразлива до всього хорошого з самого малку, а в Гадячому з Драгоманівського дворища напрочуд гарний краєвид».

Пізніше вона бувала тут у зв’язку з хворобою переважно в теплі місяці. У 1883 р. від червня до 7 серпня гостювала разом із матір’ю в бабусі. Два тижні провела в Гадячі в 1887 р. – від 21 серпня до початку вересня. У 1893 р. Леся Українка вчетверте відвідала Гадяч і перебувала тут від середини червня до 15 вересня. У листі до М.П.Драгоманова 17 серпня того ж року вона напише: «У Гадячі було якесь чудне життя, не таке, як завжди, там я зовсім сама до себе не належала, не розпоряджувала ні своїм часом, ні роботою. Раз у раз вештались у нас чужі люди, то знов ми по цілих ночах на човнах по Пслі волочились, а робота тим часом робила, що сама хотіла…».

У 1899-1906 роках, приїжджаючи в Гадяч, письменниця мешкала переважно на хуторі Зелений Гай. Відпочиваючи і лікуючись на берегах Псла, поетеса займалася також і творчістю. Тут написала вірші «Роберт Брюс, король шотландський» (1893). У різні роки тут бували її друзі С.Мержинський, К.Квітка, Ф.Красицький, Г.Хоткевич та ін. Улітку 1904 р. в Зеленому Гаю художник Фотій Красицький намалював портрет Лесі Українки.

Під час полтавських урочистостей із нагоди відкриття пам’ятника І.П.Котляревському 30-31 серпня 1903 р. (за старим стилем) письменниця разом із матір’ю мешкали в будинку адвоката Миколи Дмитрієва. Цей будинок дотепер зберігся. Леся Українка брала участь у церемонії відкриття пам’ятника, засіданні міської думи, побувала на виставі «Наталка Полтавка», а також на гостинах у Панаса Мирного, який високо цінував її творчість, називаючи письменницю «наша Леся».

Наприкінці серпня 1906 р. Лариса залишила Зелений Гай і поїхала до Києва. Стан її здоров’я значно погіршився, і вона змушена була їхати туди, де тепліше. Це були останні відвідини Полтавщини. Не маючи змоги фізично перебувати в рідних місцях, поетеса постійно стежила за громадсько-культурним життям на Полтавщині, цікавилася людьми, яких тут знала, дбала про поповнення громадської бібліотеки. Вона друкувалася в часописі «Рідний край», цікавилася прогресивною газетою «Полтавщина».

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

До 150-річчя від дня народження Лесі Українки Науково-редакційним підрозділом-центром по дослідженню історії Полтавщини (директор Білоусько О.А.), що знаходиться у підпорядкуванні Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облвійськадміністрації, було реалізовано іміджевий видавничий проєкт «Леся Українка і Полтавщина» (Полтава, 2021). У книзі висвітлюється полтавська складова життя видатної інтелектуалки і письменниці.